Розгорнутий матеріал
«Гроші мають ходити за підприємцем»: як Костянтин Жуковський пропонує змінити доступ бізнесу до капіталу
Засновник і акціонер Activitis Костянтин Жуковський пояснює, чому українському бізнесу недостатньо просто мати більше джерел фінансування. На його думку, капітал має бути вбудований у закупівлю, розрахунок, контракт або придбання обладнання саме в момент виникнення потреби.
Для українського підприємця під час повномасштабної війни доступ до капіталу — не абстрактна фінансова тема. Від нього залежить, чи зможе компанія придбати обладнання, виконати контракт, поповнити оборотні кошти, розширити виробництво або вчасно скористатися можливістю на новому ринку. Водночас навіть наявність грошей у фінансовій системі не гарантує, що бізнес отримає їх тоді, коли конкретне рішення ще має економічний сенс.
Саме з цього протиріччя Костянтин Жуковський, засновник і акціонер Activitis, почав розмову про вбудовані фінанси. Відкриваючи першу конференцію eDilo про вбудовані фінанси для бізнесу, він свідомо змістив увагу з технологій і банківських продуктів на людину, заради якої має працювати вся інфраструктура, — українського підприємця.
Перед виходом Жуковського ведучий представив Activitis як українську фінансово-технологічну інфраструктуру, яка понад 13 років створює рішення для бізнесу, зокрема сервіси розстрочки. Уже зі сцени Жуковський назвав Mastercard та Укрсиббанк партнерами у розбудові нової інфраструктури. Водночас він одразу підкреслив: для такої зміни недостатньо зусиль однієї компанії, адже вона потребує спільної роботи фінансових установ, технологічних команд, великого бізнесу та підприємців.
Жуковський говорив про тих, хто продовжує будувати компанії в Україні: купує обладнання, створює продукти, наймає працівників, виходить на нові ринки та сплачує податки. У його викладі війна є не фоном для красивої промови, а середовищем, у якому будь-яка затримка з ресурсом може зупинити вже підготовлене рішення про розвиток.
«Між рішенням “я готовий зростати” та можливістю це зробити стоїть одне просте питання — доступ до капіталу», — сформулював він. Але далі спікер уточнив: проблема полягає не лише в тому, скільки фінансування взагалі доступно українському бізнесу. Не менш важливо, яким шляхом підприємець має пройти до цих грошей.
Традиційна модель, яку описує Жуковський, змушує бізнес на певний час вийти з власної операції. Підприємцю потрібно окремо знайти банк або фінансову установу, подати заявку, зібрати документи, пояснити мету фінансування, дочекатися рішення — і лише потім повернутися до закупівлі, контракту чи інвестиційного проєкту, з якого все почалося.
Формально цей маршрут може працювати, але він існує паралельно до реального бізнес-процесу. Момент потреби та момент отримання ресурсу не збігаються. Поки компанія проходить фінансову процедуру, постачальник може змінити умови, обладнання — подорожчати, а комерційна можливість — зникнути. У виступі не звучали кількісні оцінки таких втрат, проте саме часовий і процедурний розрив став головним об’єктом критики спікера.
На противагу цьому Жуковський описує економіку, у якій купівля, логістика, платежі та документообіг дедалі частіше поєднані в одному цифровому ланцюжку. Бізнес уже ухвалює рішення швидше й виконує значну частину операцій у цифровому середовищі. Якщо фінансування залишається окремою процедурою, воно перетворюється на останній нецифровий розрив усередині сучасного процесу.
Звідси випливає центральне визначення його виступу: «Вбудовані фінанси — це не ще один кредитний продукт, це абсолютно інша архітектура доступу бізнесу до капіталу». Йдеться не про нову назву для звичайної позики й не просто про подання заявки у цифровій формі. Відмінність виникає тоді, коли фінансовий інструмент стає природною частиною конкретної господарської дії.
У практичному вимірі капітал має з’являтися безпосередньо під час закупівлі, розрахунку з контрагентом, придбання обладнання, укладання контракту або здійснення угоди. Підприємець не залишає свій процес, щоб почати окремий пошук грошей. Фінансова можливість уже присутня там, де виникла економічна потреба, і може підтримати рішення без зайвої паузи.
Для пояснення цієї логіки Жуковський використав знайому з інших реформ формулу. У медицині гроші мають ходити за пацієнтом, в освіті — за студентом. Бізнесу, на його думку, потрібен такий самий розворот: «Гроші мають ходити за підприємцем». Ця фраза стала не просто слоганом виступу, а коротким описом того, де має розташовуватися центр фінансової системи.
Таким центром є не банк, не фінансово-технологічна компанія і не цифровий майданчик самі по собі. Ним має бути підприємець у момент конкретної дії. Як така модель має поєднати швидкість із перевіркою клієнта, оцінюванням ризику та відповідальністю за повернення коштів, спікер у короткому вступі не деталізував. Його головна теза стосувалася іншого: інфраструктура повинна підлаштовуватися під реальний хід бізнесу, а не вимагати, щоб бізнес щоразу підлаштовувався під розрізнені процедури установ.
Для банку така модель означає присутність у цифровій операції клієнта й здатність ухвалювати рішення з урахуванням її обставин. Для фінансово-технологічної компанії — створення технологічного мосту між даними, фінансовим продуктом і шляхом користувача. Для постачальника або торговельного майданчика — можливість додати фінансування до самої комерційної пропозиції, не перетворюючи його на сторонню послугу, по яку клієнта відправляють після оформлення замовлення.
Жуковський окремо наголосив, що таку інфраструктуру не може побудувати одна компанія. Для неї потрібні банки, фінансово-технологічні компанії, глобальна платіжна інфраструктура, розробники, великий бізнес і самі підприємці. Ця теза важлива ще й тому, що вбудовані фінанси часто подають як окрему технологічну функцію. У версії спікера це передусім узгоджена робота кількох учасників навколо однієї операції.
Водночас його виступ був програмним, а не звітним. У ньому не було даних про швидкість кредитних рішень, вартість такого фінансування, якість портфеля чи розподіл ризиків між учасниками. Тому заявлений ефект слід сприймати як концепцію й критерій для оцінки майбутніх продуктів: чи справді вони скорочують шлях до капіталу, чи лише змінюють зовнішнє оформлення тієї самої довгої процедури.
Фінальну мету Жуковський сформулював як бажання зробити так, «щоб український бізнес зростав швидше, ніж зовнішні обставини встигають його зупинити». За цією фразою стоїть прагматична вимога до фінансової системи: ресурс має приходити не після того, як можливість уже втрачена, а в той момент, коли підприємець готовий діяти. Саме за цим критерієм — швидкістю переходу від рішення до операції — і варто оцінювати обіцянку вбудованих фінансів.